Група Рейтинг: 86% учених популяризацію науки вважають важливою справою

45% заявили, що особисто займаються популяризацією науки (21% – постійно, 24% – час від часу). Більше половини відповіли, що не ведуть такої діяльності.

• Згідно з результатами дослідження, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» у вересні 2017 року на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства» серед працівників наукових установ Дніпра, Києва, Львова, Одеси та Харкова, 86% опитаних вважають, що науковці повинні займатися популяризацією науки (читати відкриті лекції, видавати статті в ненаукових журналах, давати коментарі для ЗМІ, брати участь у телепрограмах тощо). Лише 5% висловили протилежну думку та 9% не змогли відповісти на це запитання.

• У свою чергу, 45% заявили, що особисто займаються популяризацією науки (21% – постійно, 24% – час від часу). Більше половини відповіли, що не ведуть такої діяльності. Чим більший науковий стаж та вищий науковий ступінь респондента, тим частіше опитані займаються популяризацією науки.

• 85% серед тих, хто заявив, що мав досвід популяризації науки, стверджують, що робили це на громадських засадах, і лише 6% відповіли, що отримували за таку діяльність винагороду. Водночас, 41% усіх опитаних науковців вважають, подібна робота повинна оплачуватися, 37% сказали, що її потрібно робити на громадських засадах, 22% не змогли визначитися.

• Половина опитаних заявили, що наукова установа, у якій вони ведуть свою діяльність заохочує їх брати участь у різних формах популяризації науки, 35% сказали протилежне, 14% не змогли відповісти.

• 55% респондентів відповіли, що науковцю важко донести інформацію про свої винаходи через засоби масової інформації, 26% мають протилежну думку, 19% не змогли відповісти. Цікаво, що чим більший стаж наукової роботи, тим частіше респонденти висловлювалися про проблематичність донесення інформації через медіа. Основними проблемами у донесенні інформації про наукові винаходи широкому загалу опитані відзначили те, що ЗМІ здебільшого надають перевагу розважальній, а не науковій інформації (59%) та те, що держава не виділяє коштів науковцям для популяризації своїх винаходів (56%). 42% заявили, що проблемою у донесенні наукової інформації суспільству є те, що в Україні немає традиції популяризації науки, по 35-36% відзначили, що для потрапляння у ЗМІ потрібні кошти, або ж те, що наукова інформаціє є складною для переважної більшості людей. 22% сказали, що інформація про наукові винаходи не цікава громадськості. Лише 4% сказали, що немає жодних проблем із донесенням інформації.

• Найкраще з точки зору ефективності у популяризації науки в Україні опитані оцінили вищі навчальні заклади: 57% заявили, що вони ведуть ефективну роботу у цій площині, водночас 35% сказали, що їхні дії неефективні. Про ефективність науково-дослідних інститутів у цій сфері заявили 48%, неефективність – 42%, Національної академії наук України – 43% та 48% відповідно, засобів масової інформації – 32% та 54%. Роботу Міністерства освіти і науки вважають ефективною лише 28%, водночас неефективною – 63% (найгірше серед усіх установ, які досліджувалися). Діяльність громадських об’єднань у сфері популяризації науки ефективною вважать 26%, неефективною – 50%; бізнес структур – 23% та 54% відповідно; загальноосвітніх шкіл – 23% та 62%.

• Майже 90% опитаних підтримують ідею створення в Україні центру, який би спеціалізувався на популяризації та підтримці вітчизняних наукових досліджень, надавав технічну допомогу ученим і стартаперам, сприяв формуванню позитивного іміджу науковців та підприємців, пов’язаних із науковою сферою,  поширював новини про науку та інновації, 7% – проти такої ідеї, 4% не змогли дати відповідь.

• Серед послуг, які хотіли б отримувати наукових працівників найбільше цікавлять лекції відомих науковців, стартаперів, популяризаторів науки (60%). Курси іноземних мов цікаві для 46% респондентів, круглі столи, майстер-класи, ворк-шопи – 42%, інтерактивні виставки інновацій – 30%, допомога у підготовці професійної презентації проекту 23%, медіа музеї науки та відеопродакшн – по 22%, отримання фахових консультацій з написання прес-релізів, статей та , інформаційних матеріалів – 21%, тренінги з наукової журналістики – 14%, можливість попрацювати у коворкінг-зоні та прес-брифінги (прес-конференції) – по 13%, хакатони – 7%.

• 56% респондентів як додаткову можливість своєї наукової роботи хотіли б мати доступ до сучасного обладнання для презентацій, 47% – до робочих місць з комп’ютерами з доступом до Інтернету. 31% висловили бажання мати доступ до мінітипографії, 21% – до 3D-інсталяцій, 13% – до професійної студії для відео-продакшина, 9% – до виділеного місця для експрес-зйомки.

• 57% опитаних заявили, що співпрацюють зі своїми колегами із-за кордону, 37% сказали, що не мали такого досвіду, ще 6% не відповіли на це питання. Найбільше тих, хто співпрацює з іноземними науковцями у Києві та Одесі, найменше – у Дніпрі. Також більше їх серед докторів наук та тих, хто має великий науковий стаж.

• Лише 2% опитаних заявили, що їхня наукова діяльність фінансується у достатній мірі, 55% заявили, що вона фінансується частково. 35% сказали, що їхня діяльність взагалі не фінансується. Більш-менш кращі справи із фінансуванням серед науковців Києва, докторів наук та тих, у кого стаж діяльності більше 20 років. Натомість серед дніпрян, працівників без наукового ступеня та тих, у кого невеликий стаж, ситуація дещо гірша.

• 54% опитаних заявили, що займаються іншою трудовою діяльність, окрім наукових досліджень, 43% сказали, що не займаються. Водночас, 72% з тих, що мають додаткову роботу поза своєю основною, заявили, що вона пов’язана з основним місцем праці. Слід зазначити, що працівники без наукового ступеня частіше аніж інші заявляли про те, що їхня інша допоміжна діяльність не пов’язана з основною.

• Лише 28% опитаних відповіли, що розглядають можливість залишити роботу науковця на користь іншої діяльності. 55% заявили, що не думають про зміну виду праці, ще 17% не дали відповіді на це питання. Про зміни роботи більше за інших думають у Львові, серед працівників без наукового ступеня та науковців зі стажем 5-10 років.

• Основною причиною бажання полишити наукову діяльність ті, хто має намір це зробити, назвали незадовільний рівень оплати праці (87%). 57% сказали, що хочуть змінити роботу через недостатній рівень фінансування їхніх наукових розробок, 41% – через розчарування у розвитку української науки, 19% – через бажання реалізовуватися в іншій сфері, 10% – через неактуальність розробок, яким займається опитуваний.

• 60% опитаних сказали, що найважливіше, що вони отримують сьогодні від своєї наукової діяльності є задоволення від улюбленої справи. Лише 14% зазначили, що отримують наукове визнання, 10% – практичне втілення результатів, 5% – фінансову винагороду. Про задоволення від улюбленої справи, як результат роботи, частіше за інших говорили кандидати наук та ті, у кого більше 10 років наукового стажу. Про наукове визнання частіше за інших зазначали доктори наук.

• Натомість на запитання «Що б Ви хотіли отримувати від своєї наукової діяльності у найближчому майбутньому» 46% опитаних зазначили, що хотіли б отримувати фінансову винагороду, ще 24% говорили про практичне втілення результатів, 13% – наукове визнання, і лише 9% – про задоволення від улюбленої справи. Про фінансову винагороду частіше говорили кандидати та доктори наук, наукове визнання – працівники без наукового ступеню, задоволення від улюбленої справи – доктори наук.

• 56% опитаних заявили, що не розглядають можливості переїзду за кордон на наукову роботу. 26% опитаних відповіли, що думають про таку можливість, 18% не дали відповіді на це питання. Дещо більше тих, хто думає про «наукову еміграцію» серед вчених Львова, працівників без наукового ступеню та тих, у кого невеликий стаж роботи. Серед основних очікувань від еміграції, які мають ті, хто розглядає таку можливість, найчастіше називали фінансову винагороду за свою роботу (43%). Про бажання практичного втілення результатів своєї роботи як мотивацію до виїзду говорили 28%, наукове визнання – 14%, моральне задоволення – 10%.

• 93% опитаних респондентів заявили, що для них важливо, щоб результати їхньої наукової роботи мали практичне застосування. Лише 4% сказали, що мають протилежну думку. У свою чергу, 47% сказали, що їхні наукові напрацювання отримали практичне застосування. Натомість 38% сказали, що їхні наукові розробки не були впровадження на практиці, ще 15% не відповіли на це запитання. Найбільше тих, хто заявив, що результати їхніх робіт отримали практичне втілення, серед докторів наук (61%), та тих, у кого стаж роботи більше 20 років. Найменше, відповідно, серед тих, у кого немає наукового ступеня, та, хто має малий стаж роботи.

• Основною причиною невпровадження результатів наукових робіт серед тих, хто зазначив, що не зумів застосувати свої розробки у реальному житті, є відсутність фінансування (48%). 27% заявили, що не втілювали свої напрацювання на практиці через їхній теоретичний характер. 7-9% заявили, що не реалізували свою роботу на практиці через незацікавленість керівництва наукової установи у її впровадженні або ж через неактуальність дослідження сучасним реаліям. 2-4% зазначали, що такими причинами є страх помилитися, відсутність підтримки з боку медіа, особиста незацікавленість, відсутність підтримки з боку громадськості.

• Дві третини опитаних заявили, що не подавалися за останні п’ять років на отримання наукових грантів від органів державної влади в України або міжнародних організацій. Подавалися на такі конкурси – 33-36%. На гранти від громадських ініціатив не подавалися більше 80% респондентів, подавалися – лише 8%.

• Кожен п’ятий заявив, що за останні п’ять років отримував гранти від органів державної влади або міжнародних організацій. Водночас, маже 80% таких грантів не отримували. Стосовно грантів від громадських ініціатив: отримували їх лише 3%, не отримували – 90%, 8% – не відповіли взагалі.

• Серед тих, хто подавався на гранти від держави або міжнародних організацій за останні п’ять років, більше половина отримувала їх. Щодо грантів від громадських організацій результативність дещо нижча – 36%. Найбільше тих, хто вигравав гранти, серед науковців Києва, Харкова та Львова, докторів наук та тих, у кого найбільший науковий стаж. Найменше – серед науковців Одеси і Дніпра, працівників без наукового ступеня та з малим стажем роботи.

• Найбільш прозорими респонденти вважають процедури отримання грантів від міжнародних грантів (52% – однозначно або скоріше прозорими, 24% – скоріше або однозначно непрозорими). Гранти органів державної влади вважають прозорими лише 25%, непрозорими – 57%, громадських ініціатив – 23% та 32% відповідно (45% у цьому випадку не змогли взагалі оцінити прозорість таких грантів).

• Від 23 до 27% опитаних заявили, що якби їм довелося обирати грантову програму фінансування для своїх наукових розробок, найважливішим чинником вибору були б відповідність наукової теми, можливість знайти інвестора для розширення наукової діяльності та розмір фінансування проекту. 11% сказали, що у цьому випадку важливою була б можливість популяризувати свої наукові розробки, лише 4% говорили про можливість еміграції за кордон. Для кандидатів та докторів наук дещо більш важливим за інших є фактор відповідності наукової теми, для працівників без наукового ступня – можливість популяризувати свої наукові розробки.

• 47% заявили, що виграти гранти від міжнародних організацій є скоріше або дуже важко, 33%, – що це можна зробити легко, або скоріше легко, 21% – не змогли дати відповіді. Стосовно грантів від органів державної влади 61% сказали, що це зробити важко, лише 21%, – що це легко. У випадку грантів від громадських ініціатив: 44% нічого не змогли про це сказати, 38% сказали, що це важко. Важливо, що ті, хто подавався на здобуття грантів за останні п’ять років, удвічі частіше за тих, хто не подавався на такі конкурси, заявляли, що отримати їх легко.

• Три чверті опитаних заявили, що отримують інформацію про науку та інновації через спеціалізовані інтернет-ресурси та спеціалізовані журнали. 52% черпають таку інформацію від своїх колег, 44% – під час лекцій, виставок, форумів та інших заходів, 31% – через соціальні мережі, 12% – через телебачення, по 8% – з суспільно-політичних газет та журналів, та від друзів, лише 4% – з радіопередач. Спеціалізовані інтернет-ресурси та журнали частіше за інших використовують доктори наук, інформацію від колег та з соціальних мереж – ті, хто поки не має наукового ступеня.

• 90% опитаних користуються інтернетом щодня, 6% – по 3-4 рази в тиждень, 3% – 5-6 разів на тиждень. Серед тих, хто користується всесвітньою мережею, 64% надають перевагу соціальній мережі Facebook. Лише по 9-10% використовують Instagram, Вконтакте. Twitter використовують 6%, Однокласники – 3%. 10% користуються іншими соціальними мережами. Водночас, майже кожен третій не користується ними взагалі: найбільше таких серед докторів наук.

• Три чверті опитаних заявили, що їм найзручніше отримувати інформацію у текстовому форматі, 50% – що їм зручна інформація у зображеннях, схемах, діаграмах тощо, 30% – у відеоформаті, лише 3% – у звуковому форматі.

• 76% сказали, що хотіли б отримувати інформацію про розвиток інновацій та нові можливості для науковців в Україні, 10% – не хотіли б, ще 14% – не відповіли на це питання.

Аудиторія: науковці з 35 наукових установ у 5 містах (Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів). Вибіркова сукупність: 1000 респондентів. Особисте формалізоване інтерв’ю (face-to-face). Терміни проведення: 4-30 вересня 2017 р. Дослідження проведене на замовлення Громадської спілки «Форум Українського Партнерства».

Источник: Группа Рейтинг

Мы ежедневно собираем для вас важные исследования со всего мира. Следите за нами в Facebook, Twitter и Вконтакте, чтобы всегда иметь под рукой свежие и актуальные данные. А также подписывайтесь на нашу еженедельную рассылку. Подписаться!



Оставьте первый комментарий

Оставить комментарий

Ваш электронный адрес не будет опубликован.


*